По благословению Высокопреосвященнейшего митрополита
Полтавского и Миргородского Филиппа
 
Язык сайта        Українська        Русский   

Преображенский храм в Великих Сорочинцах

Село Великие Сорочинцы раскинулось в долине речки Псёл, в 25-ти километрах от районного центра – города Миргород. Название села связано с легендой о том, что неподалеку существовал мужской монастырь, основанный отцом Даниила Апостола, в котором было 40 монахов. Когда монастырь разрушили враги, а монахов замучили до смерти, местные жители в их честь решили назвать поселение – Соро(к)ченцы ("ченцы" – укр. монахи). В официальных документах населенный пункт упоминается под названием Сорочинцы с 20-х годов XVII века. Употреблялось и другое название, более древнего происхождения, – Краснополь. Только в середине XIX века за поселением закрепилась нынешнее название – Великие Сорочинцы.

В 1648 году была учреждена Сорочинская сотня Миргородского полка, а в начале XVIII века в этом городке находилось руководство этого полка (полковником был Даниил Апостол). Он был окружен земляным валом с деревянными башнями на бастионах. Кстати, Сорочинцы в 1709 году выдержали штурм шведских войск.

Спасо-Преображенская церковь в Сорочинцах возводилась в 1728–1734 годах гетманом Левобережной Украины Даниилом Апостолом (1727–1732). Ей суждено было стать усыпальницей для своего основателя и его семьи. Церковь освятил тогдашний Митрополит Киевский Рафаил.

Каменная церковь сначала имела девять куполов, но после пожара вследствие удара молнии в 1811 году были восстановлены только пять. Архитектором храма, стены которого, кстати, имеют полтора метра толщины, стал Степан Ковнир, который строил также в Киево-Печерской Лавре. Каменщики были из Полтавы и Опошни, резьбу иконостаса выполняли мастера из Глухова и Гадяча, а иконы писали художники миргородской школы Боровиковских и иеромонах Алипий из Киево-Печерской Лавры. Помогали возводить церковь гетманские казаки, которых в Сорочинцах в то время насчитывалось не одна тысяча.

Останки гетмана Данила Апостола, его жены Иулиании и четырех детей находятся в гробнице под храмом, но все ходы туда сейчас засыпаны.

20 марта 1809 года в этом храме крестился известный писатель, наш знаменитый земляк Николай Гоголь.

В 1955 году Спасо-Преображенскую церковь была закрыта, и возвратили ее верующим лишь в декабре 1989-го. Через несколько лет в храме был сделан первый ремонт, побелены стены, выкрашены купола. В 1996 году приобрели 7 медных колоколов и выстроили 15-метровую колокольню. А в 1999 году с помощью спонсоров начат капитальный внешний ремонт – цоколя, крыши и окон. Основными жертвователями стали далекий потомок Даниила Апостола – Кристофер Апостол-Муравьёв и Виталий Петрусевич из Крыма, который когда-то был крещен в этом храме.

При храме действуют воскресная школа и библиотека, в фонде которой 150 названий духовных книг. Предоставляется помощь детям-сиротам местной школы-интерната, многодетным семьям, людям преклонного возраста, одиноким бедным прихожанам. Поддерживаются также связи с местной школой и туберкулезным санаторием.


Іконостас Спасо-Преображенського храму в селі Великі Сорочинці

Серед пам'яток українського бароко доби Гетьманщини, які на сьогодні збережені в Україні і є знаковими для національної культури об'єктами, іконостас Преображенської церкви у Сорочинцях займає чи не найголовніше місце. І причина тут не лише в тому, що від великої кількості створених у той період чудових іконостасів на території Наддніпрянщини, крім названого, зберігся ще лиш один бароковий іконостас 30-х рр. XVIII ст., який знаходиться у невеличкій надбрамній Троїцькій церкві Києво-Печерської лаври. Іконостас у Сорочинцях, створений у період найвищого розквіту барокового мистецтва в Україні, відобразив кращі надбання цього художнього стилю і є унікальним мистецьким явищем, значення якого далеко виходить поза межі регіонального контексту.

 

Припускають, що зодчим цього унікального храму, виконаного в стилі українського бароко, був кріпосний Києво-Печерської Лаври Степан Ковнір. Спасо-Преображенська церква стала родинною усипальницею Апостолів. В склепі Спасо-Преображенської церкви поховані: сам гетьман, його дружина Уляна та один із синів - Павло Апостол зі своєю дружиною Ганною. 22 березня 1809 року у цьому храмі було охрещено М.В.Гоголя.

 

Історія створення Преображенської церкви починається з 1718—1719 рр., коли миргородський полковник Данило Апостол закладає будівництво храму в своєму родовому маєтку — Великих Сорочинцях. За дослідженнями відомого українського вченого П. Білецького, закладення церкви було приурочене до шістдесятиріччя полковника, який задумав увічнити пам'ять про себе спорудженням храму й улаштувати в ньому родинну усипальню. Церква довгий час будувалася повільно. Благочестивий задум будівництва храму було завершено лише після отримання Данилом Апостолом гетьманської булави у 1727 р. Новообраний гетьман, на знак такої милості долі, не лише в стислі строки добудовує церкву, але й прагне якнайрозкішніше її оздобити. Облаштування Сорочинського храму відтепер підпорядковувалось ідеї унаочнення апофеозу роду Апостолів, який раптово піднявся над іншими родами козацької старшини. Головна роль у цьому амбіційному задумі відводилася майбутньому іконостасу, який своєю пишнотою мав якщо не перевершувати, то бодай дорівнювати кращим столичним іконостасам. Для втілення свого задуму гетьман не шкодує коштів і запрошує кращих майстрів для створення іконостаса.

 

 На жаль, сьогодні, попри очевидну унікальну художню цінність іконостаса, ми не маємо точних відомостей про його виконавців. В історії мистецтва щодо цього є кілька версій. За одними припущеннями, до виконання Сорочинського іконостаса були запрошені майстри з Києво-Печерської лаври під керівництвом Феоктиста Павловського. Згідно з іншими — його виконувала артіль іконописців на чолі з визнаним полтавським майстром Василем Реклинським. Найдивовижнішою є легенда, що живопис ікон разом із місцевими іконописцями виконували спеціально запрошені італійські майстри. Як би там не було, весь комплекс іконостаса вражає надзвичайно високим професійним рівнем виконання, не залишаючи сумнівів, що над ним працювали видатні сницарі та іконописці.

 Справді, хто б не виконував Сорочинський іконостас, задум цієї пам'ятки й сьогодні вражає. Іконостас мислився не лише як композиційний центр в інтер'єрі — він мав бути домінантою, що підпорядковує собі весь внутрішній простір храму, організує його, надає смислового й декоративного навантаження. До того ж, образна концепція іконостаса включала підкреслення його репрезентативних якостей і надання іконостасному ансамблю приголомшуючого ефекту.

 Втілення такого задуму було реалізоване шляхом контрастного протиставлення архітектури храму та іконостаса. У відносно невеликому внутрішньому просторі Преображенського храму, який є центричною хрещато-баневою спорудою, майстер установлює монументальну конструкцію виконаного з липи іконостаса, який сягає 17 м угору і простягається на 22 м, займаючи всю ширину храму. Для інтер'єру церкви така стіна іконостаса видається надзвичайно великою, іконостас ніби не вміщується в простір храму і його завершення піднімається у барабан центральної бані. Враження від надмірної монументальності іконостаса підкреслюється неможливістю оглянути всю його композицію в цілому через особливості планування храму. Іконостас можна роздивитися лише по частинах: або тільки центральну частину, знаходячись у бабинці, або, зайшовши у підбаневий простір і рухаючись уздовж іконостаса, побачити його бокові частини. При цьому п'ятиярусний іконостас одразу захоплює увагу глядача своєю композицією. Його площина задумана як пластична маса, що перебуває в динамічному хвилястому русі, й утворюється складною взаємодією виступаючих і заглиблених елементів. Сильне акцентування середньої осі створене за рахунок спрямованого з низу догори послідовного повтору карнизів, що, вигинаючись і розриваючись у нестримному русі, сягають композиції Розп'яття, що увінчує іконостас, спрямовуючи погляд приголомшеного глядача вгору.

 Іконостас приголомшує не лише своїми розмірами й композицією, але й зачаровує вибагливою, казковою красою і надзвичайною пишнотою та багатством оздоблення, яке підкреслюється аскетичною стриманістю білих стін церкви. Соковитий різьблений декор, що покриває всю поверхню іконостаса, складається з різноманітних рослинних мотивів: яблук, груш, маку, троянди, виноградних грон і акантового листя. Усе це розмаїття квітів, фруктів і рослин переплітається галузками, створюючи загальний образ іконостаса як золотого дивовижного саду, що оточує іконописні образи. Аби підкреслити виразність золотого мерехтіння декору, майстри відтінили його яскраво-синім кольором, пофарбувавши в нього конструкцію іконостаса.

 

Усе це багатство щільного ажурного золоченого декору надає іконостасу вигляду золотої мереживної завіси, на тлі якої іконопис видається коштовними каменями, переливаючись яскравими кольорами й золотом. Тож не дивно, що таке вишукане обрамлення для живопису спокушало гетьмана розмістити в іконостасі зображення, які б указували на донатора. Втіленням бажання гетьмана слід розуміти вміщення в іконостасі образів святих патронів гетьмана та його дружини: ікони св. пророка Даниїла та св. Уляни, а також чотирьох зображень родинного герба Апостолів у цоколі іконостаса. Образ святої Уляни багато дослідників вважають портретом дружини гетьмана Уляни Василівни, а в розміщенні в іконостасі аж чотирьох родинних гербів Апостол ніби суперничає з Мазепою, герб якого знаходився в іконостасі Введенської церкви Троїцького монастиря в Чернігові.

 У Сорочинському іконостасі на момент спорудження розміщувалося 130 ікон, 12 із яких до сьогодні не збереглися. Виконані олійними фарбами по левкасу в техніці багатошарового живопису, ікони представляють кращі зразки барокового українського іконопису Наддніпрянщини. Відмінності в техніці й живописній манері ікон свідчать про те, що живопис виконували різні майстри, але на чолі їх стояв митець, який розпочинав і завершував роботу майже над кожною іконою, надаючи всім творам єдиного мажорного звучання.

 Іконостас Спасо-Преображенської церкви був завершений до 1732 року, коли церкву освятив архієпископ київський Рафаїл Заборовський. Факт освячення Заборовським далекої, нехай і гетьманської, церкви ще раз свідчить про велике значення, що його надавав Данило Апостол побудованій ним церкві, для підтримання його власного престижу. Однак після смерті гетьмана в 1734 р. його родовий маєток разом із виплеканою ним церквою та унікальним іконостасом відступають на периферію політичного життя. Відтоді Великі Сорочинці стають більше відомими завдяки проведенню там ярмарків, ніж побудованій гетьманом Преображенській церкві. Ці обставини сприяли тому, що іконостас у наступні століття не зазнав скільки-небудь серйозних переробок, спричинених зміною естетичних смаків суспільства, зберігши неповторну красу барокового сницарства та іконопису.

 Дивом уцілілий у лихоліття першої половини ХХ ст. іконостас у повоєнні десятиліття ледь не зник через несприятливі умови побутування. Після воєнних дій у роки Другої світової війни церква довгий час стояла зі зруйнованою банею і незаскленими вікнами. Атмосферні опади й коливання температури швидко руйнували іконостас. Пошкоджень додала й пожежа, що сталася в храмі 1961 року, коли в церкву влучила блискавка. Отож, у другій половині шестидесятих років ХХ ст. сорочинський іконостас являв собою вже напівзруйновану пам'ятку.